Законодавство України передбачає створення спеціального освітнього середовища. Спеціальне освітнє середовище – це сукупність спеціальних умов, форм, методів і засобів навчання та виховання. Воно передбачає спеціальне кадрове забезпечення, а також адаптований дизайн, обладнання, допоміжне устаткування, програмне забезпечення, електронні додатки, техніку та навчальну літературу. Таке середовище створюється у спеціальних закладах освіти, спеціальних класах або групах. Його метою є забезпечення можливостей та полегшення здобуття освіти окремими категоріями осіб з особливими освітніми потребами (ООП). Спеціальне освітнє середовище спрямоване на забезпечення подальшого розвитку, навчання, соціалізації, самореалізації, праці та повноцінного життя таких осіб в інклюзивному (безбар’єрному) суспільстві.
Постанова Кабінету Міністрів України від 14.12.2016 № 978 ‘Деякі питання соціального захисту дітей з інвалідністю та осіб з інвалідністю’ встановлює загальні підстави для соціального захисту дітей з інвалідністю, а також затверджує типове положення про дитячий будинок-інтернат.
Будинки-інтернати поділяються за профілями залежно від потреб вихованців:
- I профіль (змішаний за статтю). Призначений для вихованців з легкою розумовою відсталістю та/або розладами психіки, які мають стійкі порушення опорно-рухового апарату. Самостійне пересування таких осіб є значно ускладненим або неможливим.
- II профіль (розділений за статтю). Призначений для вихованців з помірною розумовою відсталістю та/або тяжкими розладами психіки. Вихованці потребують догляду, навчання та реабілітації, але можуть самостійно пересуватися і себе обслуговувати.
- III профіль (розділений за статтю). Призначений для вихованців з тяжкою або глибокою розумовою відсталістю та/або стійкими розладами психіки. Вихованці потребують догляду, навчання та реабілітації, можуть самостійно пересуватися і частково себе обслуговувати.
- IV профіль (змішаний за статтю). Призначений для вихованців з тяжкою або глибокою розумовою відсталістю та/або стійкими хронічними психічними розладами. Вихованці потребують паліативного догляду, навчання та реабілітації, а самостійне пересування є значно ускладненим або неможливим.
У сегменті дошкільної освіти функціонують спеціальні дитячі садки (постанова Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 817 ‘Про затвердження Положення про спеціальний дитячий садок’). Спеціальний дитячий садок – це тип організації освітньої діяльності, що забезпечує здобуття дошкільної освіти дітьми з ООП, зумовленими фізичними, психічними, інтелектуальними та/або сенсорними порушеннями чи розладами поведінки, віком від двох до семи або восьми років. Освітній процес у спеціальному дитячому садку здійснюється у спеціально створеному освітньому середовищі відповідно до державного стандарту дошкільної освіти та поєднує навчання, виховання і розвиток із наданням психолого-педагогічних і корекційно-розвиткових послуг. Освітня діяльність організовується з використанням спеціальних або адаптованих освітніх програм, найбільш прийнятних форм, методів і засобів навчання, а також забезпечує індивідуальний підхід і психолого-педагогічний супровід кожної дитини. Спеціальні дитячі садки створюють умови для розвитку, соціалізації та підготовки дітей до подальшого здобуття освіти; у їх структурі кількість груп для дітей з ООП становить не менше половини від загальної кількості груп.
В сегменті загальної середньої освіти функціонують спеціальні школи та навчально-реабілітаційні центри (постанова Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 221 ‘Про затвердження Положення про спеціальну школу та Положення про навчально-реабілітаційний центр’).
Спеціальна школа – це заклад загальної середньої освіти для дітей з ООП, зумовленими порушеннями розвитку. Вона забезпечує здобуття початкової, базової та/або профільної середньої освіти з урахуванням індивідуальних можливостей і потреб учнів. Освітній процес у спеціальній школі поєднує навчання, корекційно-розвиткову роботу, психолого-педагогічний супровід, реабілітацію та соціальну адаптацію. Навчання організовується за спеціальними або адаптованими освітніми програмами, з використанням спеціальних методів, засобів навчання та відповідного кадрового забезпечення, з метою максимально можливого розвитку, соціалізації та підготовки учнів до самостійного життя.
Навчально-реабілітаційний центр – це заклад освіти для дітей з ООП, зумовленими складними порушеннями розвитку, які потребують поєднання освітніх, корекційно-розвиткових і реабілітаційних послуг. Забезпечує здобуття освіти з урахуванням індивідуальних можливостей дитини, а також надання комплексу психолого-педагогічної, медичної, фізичної та соціальної реабілітації. Освітній процес організовується за спеціальними або адаптованими освітніми програмами із залученням міждисциплінарної команди фахівців та спрямований на розвиток, соціалізацію, формування життєвих компетентностей і максимально можливу інтеграцію дитини в суспільство.
Визначення цільових груп
В Україні є відповідна нормативно-правова база, яка визначає цільові групи спеціальних освітніх потреб.
Порядок медичного встановлення інвалідності визначається медико-соціальною експертизою, яка проводиться лікарсько-консультативними комісіями або медико-соціальними експертними комісіями. Така експертиза встановлює наявність інвалідності на підставі медичних даних, згоди батьків/законних представників та відповідних обстежень (постанова Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 № 917 ‘Деякі питання встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям’).
Механізм оформлення статусу ‘дитини з інвалідністю’:
- ініціатива подається батьками або законними представниками;
- дитина проходить медичне обстеження, комісія встановлює групу та ступінь інвалідності;
- медичний висновок надсилається до органів соціального захисту для подальшої реєстрації.
Цей процес регламентується законодавством у сфері охорони здоров’я, соціальної політики та медичної експертизи.
Постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2023 № 1392 ‘Про затвердження Порядку раннього виявлення у дітей порушень розвитку або ризику їх виникнення і своєчасного направлення сімей з дітьми до надавачів послуги раннього втручання для отримання такої послуги’ встановлює порядок раннього виявлення порушень розвитку або ризику їх виникнення у дітей від народження до 4 років; передбачає своєчасне направлення сімей з дітьми до надавачів послуг раннього втручання; визначає механізм роботи медичних працівників щодо виявлення порушень розвитку. Це ключовий документ для медичного виявлення порушень у дітей від народження до 4 років; підтвердження потреби в послугах раннього втручання.
Вимоги до зарахування та вибір закладу
Критерії зарахування. Зарахування до спеціальних закладів здійснюється за заявою батьків чи законних представників. До заяви додаються документи про стан здоров’я дитини та довідки, які підтверджують ООП (медичні, психолого-педагогічні висновки). Процедуру визначено у наказі МОН від 01.08.2018 № 831 ‘Про затвердження Порядку зарахування осіб з особливими освітніми потребами до спеціальних закладів освіти, їх відрахування, переведення до іншого закладу освіти’.
Процедура підтвердження відповідності. Потреба дитини в спеціальному освітньому середовищі, як правило, підтверджується висновком Інклюзивно-ресурсного центру (ІРЦ) (більш детально описано у попередньому підрозділі ‘Визначення цільових груп’). Для дошкільного віку рішення можуть базуватися на медичних висновках про розвиток дитини.
Можливості або обмеження вибору. Батьки можуть обирати спеціальний заклад (спеціальну дитячий садок чи школу, або навчально-реабілітаційний центр) відповідно до освітніх потреб дитини та наявних місць у закладі. Законодавство гарантує недискримінацію та доступ до освіти всім дітям, включно з особами з ООП.
Механізми оскарження. Рішення щодо зарахування може бути оскаржене адміністративно (до керівника закладу та/або до органу управління освітою) або в судовому порядку. Загальні механізми захисту прав здобувачів освіти визначені у Законі ‘Про освіту’, зокрема право на оскарження рішень закладу.
Вікові рівні та групування учнів
Поділ освіти на етапи. Вікові рівні та групування учнів поділяються відповідно до сегментів системи освіти: дошкільну, початкову, базову та профільну загальну середню освіту.
Критерії групування. Спеціальні заклади та групи формуються залежно від потреб дітей з ООП, віку, типів порушень та індивідуальних програм розвитку. Керівник закладу самостійно формує класи/групи відповідно до умов і санітарних норм.
Різновіковість у класах. Закон прямо не встановлює окремих вікових обмежень для спеціальних закладів, але поділ за віком здійснюється відповідно до освітнього рівня (дошкільна, початкова шкільна тощо). У спеціальних групах/класах можлива адаптація груп залежно від потреб дитини.
Норми чисельності класів. Загальні вимоги щодо наповнюваності класів закріплені у Законі України ‘Про повну загальну середню освіту’, зокрема керівник закладу освіти має дотримуватися санітарних норм і безпечних умов навчання.
Навчальні програми та предмети
Організація навчальних планів. Освітні програми в спеціальних закладах розробляються з урахуванням індивідуальних освітніх потреб дитини та державних стандартів освіти. У спеціальній школі освітній процес здійснюється за освітньою програмою закладу. Програма може бути розроблена на основі типової або іншої програми, затвердженої відповідно до законодавства. Освітня програма обов’язково має містити корекційно-розвитковий та виховний складники з урахуванням потреб учнів.
Відповідність загальній програмі. Спеціальні заклади забезпечують навчання згідно з державними стандартами освіти, адаптованими відповідно до потреб учнів. Освітня програма спеціальної школи не може не передбачати досягнення результатів навчання, визначених державними стандартами повної загальної середньої освіти. Тобто зміст може адаптуватися, але орієнтиром залишаються результати навчання за стандартами.
Можливість відвідування предметів у загальноосвітніх класах. Це може бути передбачено індивідуальною програмою розвитку, за згодою сторін і залежно від можливостей закладу. Механізм ‘часткового’ навчання може реалізовуватися через індивідуальні документи дитини і організаційні рішення закладу. На практиці це означає, що участь у певних освітніх компонентах може визначатися індивідуально, залежно від потреб та можливостей організації освітнього процесу.
Учасники розроблення програм. Освітні програми затверджуються закладом освіти у межах законодавства, за методичного супроводу МОН та з урахуванням рекомендацій ІРЦ. Рішення про використання освітньої програми приймає педагогічна рада спеціальної школи. Якщо програма не є типовою, вона має бути затверджена в установленому порядку. Для учнів також складається індивідуальна програма розвитку (ІПР), яка описує потреби дитини та необхідні послуги й адаптації.
Перелік предметів і години. Державні стандарти визначають обов’язкові предмети та обсяги годин для кожного рівня освіти, а спеціальні заклади можуть адаптувати їх відповідно до потреб. На основі навчального плану, визначеного в освітній програмі, педагогічна рада погоджує, а директор затверджує річний навчальний план. У ньому конкретизуються: обов’язкові предмети/курси, вибіркові компоненти та кількість годин (на тиждень і/або на рік).
Предмети, пов’язані з ІКТ. Освітні стандарти передбачають ІКТ як складову навчальних програм, адаптованих для всіх учнів згідно з їхніми можливостями. Передбачено наявність кабінетів/класів інформатики та використання спеціального програмного забезпечення (наприклад, для збільшення/озвучування тексту, спеціалізовані комплекси). Це означає, що ІКТ можуть бути як окремим предметом/компонентом, так і інструментом доступності в навчанні.
Методи навчання та матеріали
Спеціальні методики. Навчання має відбуватися з використанням найбільш прийнятних для дитини мов, методів і способів комунікації. Для сліпих/глухих забезпечується застосування шрифту Брайля та української жестової мови, а для учнів з розладами аутистичного спектра – засобами альтернативної комунікації. Також прямо передбачена можливість адаптації/модифікації змісту предметів.
Спеціальні матеріали. Наявні стандартизовані вимоги до матеріально-технічного забезпечення: спеціальні дидактичні матеріали, книжки шрифтом Брайля, аудіокниги, технічні засоби, а також спеціалізоване програмне забезпечення. Тобто матеріали визначаються не загалом, а прив’язуються до профілю школи та потреб контингенту.
Відповідальний орган. Нормативно-правове та методологічне забезпечення здійснює Кабінет Міністрів України та Міністерство освіти і науки України через затвердження положень і вимог до організації освітнього процесу. Реалізація державних стандартів безпосередньо забезпечується закладом освіти і здійснюється через затвердження планів і програм педагогічною радою та директором.
Безкоштовність. У спеціальних закладах освіти державної та комунальної форм власності здобуття дошкільної і загальної середньої освіти, а також отримання психолого-педагогічних і корекційно-розвиткових послуг здійснюється безоплатно за рахунок бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством. Окремо передбачено забезпечення допоміжними засобами для навчання за встановленим порядком.
Просування учнів
Умови переходу з класу до класу. У системі загальної середньої освіти базовою умовою для переходу з класу до класу є річне оцінювання та фіксація результатів у відповідних документах, що видаються щороку у разі переведення на наступний рік навчання. Основні види оцінювання визначені законом (формувальне, поточне, підсумкове тощо).
Роль педагогів/фахівців та інших фахівців. Форми, зміст і способи оцінювання обирають та застосовують педагогічні працівники. У спеціальній освіті додатково працює механізм індивідуальної програми розвитку та корекційно-розвиткових послуг, що впливає на темп і спосіб засвоєння програми.
Повторне навчання та його умови. Рішення про освітню траєкторію (темп, послідовність опанування компонентів) може уточнюватися через індивідуальні документи. Якщо учень не може досягти результатів навчання, визначених освітньою програмою, може розроблятися індивідуальний навчальний план з іншою послідовністю, формою і темпом засвоєння компонентів.
Можливість переходу до загальноосвітніх закладів. Українське законодавство закладає інструменти індивідуалізації (індивідуальної програми розвитку, індивідуальний навчальний план тощо), які можуть бути використані і при зміні освітньої траєкторії. Тобто перехід між форматами навчання в практиці зазвичай оформлюється через індивідуальні рішення щодо програми та плану навчання дитини.
Випадки без оцінювання. Закон визначає обов’язкові види оцінювання та право учня на недискримінаційне оцінювання. Водночас конкретний вибір способів оцінювання (у межах програми) здійснюють педагоги, що дозволяє застосовувати адаптовані підходи відповідно до потреб учнів.
Сертифікація
Орган, що відповідає за сертифікацію. На рівні школи результати навчання фіксуються закладом освіти (через оцінювання та документи/записи), а державні вимоги щодо документів про освіту та їх обліку встановлюються на рівні законодавства і центрального органу у сфері освіти і науки.
Зміст і методи оцінювання. Законом визначено основні види оцінювання (формувальне, поточне, підсумкове, державна підсумкова атестація, зовнішнє незалежне оцінювання) та принципи справедливості й недискримінаційності. Вибір форм і способів оцінювання у межах навчальної програми здійснюють педагоги.
Форми екзаменів. Відповідність результатів навчання державним стандартам забезпечується, зокрема, через державну підсумкову атестацію на відповідних рівнях освіти. Перелік предметів і порядок проведення визначаються законодавством і рішеннями уповноважених органів у межах їх компетенції.
Назва та визнання кваліфікацій. Учні спеціальних закладів загальної середньої освіти в Україні здобувають той самий рівень освіти, що й учні закладів загальної середньої освіти загального типу, за умови виконання вимог відповідного державного стандарту освіти. Факт навчання у спеціальному закладі не впливає на назву документа про освіту та не обмежує його юридичне визнання.